Press center

28.04.2017

Помощь... с фронта (Отчет волонтерской группы Энергоатома)

Помощь... с фронта (Отчет волонтерской группы Энергоатома)

Дорога через Ізюм, Слов’янськ і Бахмут за два с половиною роки стала настільки знайомою, що перетин кордону зони АТО не викликає вже жодного хвилювання. Але ні в якому разі не можна забувати де ти знаходишся, і куди прямуєш.  

На самому початку волонтерського руху - у 2014 році нерідко траплялись ситуації, коли волонтери заради однієї адресної посилки проривались на передній край в моменти максимального загострення ситуації. В результаті, військовим, доводилось під щільним вогнем супротивника виводити цивільних у безпечне місце, відволікаючи на це і без того обмежені людські ресурси. Нажаль, навіть на третьому році війні подібні випадки трапляються і мають досить печальні наслідки. Саме тому маршрут волонтерської групи Енергоатома у безпосередній близькості до «нуля» постійно коригується у відповідності із рекомендаціями «приймаючої сторони».

«Наше завдання - тихо зайти, тихо вийти і знову приїхати», - говорить заступник директора ВП «Управління справами» Олександр Махно, в якого кількість «рейдів по тилах» українських військових скоро сягне тризначної цифри. І з цим слушним зауваженням важко не погодиться, адже очевидно, що найбільш цінною є та допомога, яка не створює отримувачу додаткових ускладнень. До речі, така позиція доводить, що кожен співробітник Енергоатома і поза роботою завжди пам’ятає про культуру безпеки.

Так було і у черговій поїздці 19-20 квітня, коли волонтери мали доставити вантаж «спеціальним» хлопцям (копірайт на вислів – Олександра Махна), які базуються майже впритул до лінії фронту – неподалік від Майорська. Комплект нової літньої гуми для авто, маскувальні сітки та найбільш очікуваний вантаж - три бензинові електрогенератори отримали бійці на передовій, до кожного генератора додатково йшло мастило. Також на замовлення механіків волонтери придбали та доставили «елегантські» валізки з якісним інструментом. Звісно ж у святковий тиждень кожен з бійців отримав свою частину Великодніх смаколиків, освячених у Михайлівському соборі Києва.

Завжди приємно бачити, здивовані обличчя суворих бійців, які навіть не розраховували, що їхнє замовлення буде виконано настільки оперативно та у повному обсязі. «Вперше бачу, щоб наш командир комусь посміхався, не розумію, як вам це вдалось зробити», - жартував один з бійців, роздивляючись коробки з новими генераторами.

Проїжджаючи біля сумнозвісного пункту перепуску «Майорськ» (обстріли терористів неодноразово призводили до його закриття), спостерігаєш невеселу картину - люди з «того боку» повертаються на окуповану територію з величезними торбами, повними українських продуктів.

Серед тих, хто щойно перейшов на нашу територію багато дітей та людей похилого віку. Відбувається невеличка штовханина при посадці в автобус, який чекає на «челноків» біля українського блок-посту. Більшість людей дивляться собі під ноги, знервовані, напружені обличчя – усією своєю поведінкою та виглядом вони нібито сигналізують: «з мене вам нічого взяти - я маленька людина». І це дуже кидається в очі, коли поруч бачиш цілком спокійних українських прикордонників, які спілкуються з цивільними навіть більш привітно, ніж можна було б очікувати у безпосередній близькості від непередбачуваного ворога. Ще зовсім нещодавно ці люди із викликом дивились в очі військовим - українським військовим, які у 2014-му намагались захистити їх від звичайних терористів. Три роки життя на окупованій території навчили їх уникати зустрічі поглядом із очима людини у формі. Звісно не варто узагальнювати, але факт є фактом – ще пару років тому звичайною картиною на пунктах пропуску з українського боку були агресивні суперечки, які постійно розпочинали мешканці ОРДЛО. І якщо у поведінці українських військових та прикордонників нічого не змінилось (вони, як і раніше, у переважній своїй більшості цілком коректні та врівноважені), то «громадяни молодих республік» чомусь принишкли. Ще більш показово, що на звільнених територіях Донецької та Луганської областей місцеві спокійно дозволяють собі висловлювати незадоволення військовим з того чи іншого приводу. Висновки, мабуть, очевидні. 

Наступний після Майорську пункт призначення - Попасна, тут волонтерів зустріли давні знайомі з Батальйону оперативного призначення Національної гвардії України імені Героя України генерала Сергія Кульчицького. Дружні рукостискання, влучні жарти, які нажаль не дозволить привести формат корпоративного сайту, і знову щирі слова подяки усім хто допомагає. Розвантажуємо коробки із Великодніми привітаннями та формою, окрему посилку від рідних до дня народження отримує молодий воїн. Якій він був за рахунком цей день народження? З огляду на обличчя стрункого хлопця із ручним кулеметом навряд більш ніж 25-й.

Обстановка спокійна, тому ще кілька кілометрів і волонтерський бус знову на «нулі» - в 24-ї окремої механізованої Бердичівської Залізної бригади імені Князя Данила Галицького. Під веселу метушню маленьких цуценят біля бліндажа відбувається фінальне розвантаження.

Постояли, покурили, під звичайний діалог:

- До вас дістає?
- Так, бува, раніше більше вночі, але зараз і вдень почали

Саме вони - короткі зупинки на передових позиціях і є тією допомогою з фронту, яка малась на увазі у заголовку цього звіту. Вони такі різні наші захисники – юні красені та кремезні бородаті чоловіки за п’ятдесят, усміхнені та похмурі, з галичанськім акцентом та майже ідеальною російською, хтось з вищою освітою, а хтось і в Києві не бував. Вони боронять нас не лише від ворожих куль та снарядів. У чорній багнюці, під крижаним дощем вони є тією межею, яка відділяє нас від схилених донизу очей, від сірих облич, на яких не лишилось надії, від невіри у те, що наше життя можна змінити. В цьому їх неоціненна допомога.

Усім хто живе мирним життям, вони забезпечують можливість в голос матюкати владу по-ділу і просто від поганого настрою. Їх не цікавлять ціни на готелі в Греції, або Туреччині, їм навіть не важливо яка погода буде на травневі свята, бо вони завжди «на природі».

Вони допомагають нам бути вільними людьми та вірити у перемогу на всіх фронтах, то ж не залишаймося невдячними.

P.S.

Волонтерська група Енергоатома висловлює велику подяку: співробітникам ДНТЦ ЯРБ за фінансову допомогу та літні підкови для залізного коня спеціальних хлопців; співробітникам Енергоатома за фінансову підтримку; дівчатам з Кухарськоі Сотні Столиці за сухі борщі, супи та каші, кухарській групі «Весна» за  розсольники та «альпіністські» набори для розвідки;
дівчатам з Маскувальноі сітки на Гонгадзе (Виноградар) та Волонтерам Виноградаря за маскувальні сітки та смаколики для хлопців.
Всім небайдужим, хто допомагав нам фінансово та речами виконати замовлення хлопців та порадувати іх Великодневим столом!

Готуємося до наступного виїзду - вже маємо перелік потрібних хлопцям речей!

Слава Україні!!!




Non-financial Report 2016 of NNEGC “Energoatom”



Report a Corruption Offense