Діяльність

18.06.2015

Відгук учасниці Весняної школи НАЕК «Енергоатом» Лілії Коломієць

Мандрівка до атомної Країни Оз

Нещодавно в центральному офісі ДП НАЕК «Енергоатом» пройшло нагородження учасників Весняної школи. Ті, хто успішно пройшов навчання, отримали з рук Юрія Олександровича Недашковського іменні сертифікати. У масштабі загальнодержавних подій, напевно, таку подію навряд чи можна назвати значною. Але для тих, хто пройшов цю дистанцію від початку до кінця, це не просто різнокольоровий кусок паперу, вручений поважною людиною. Це - символ однієї, можливо і не дуже тривалої, але від того не менш захопливої подорожі. Часом здалося, що це була свого роду подорож до країни Оз.

Спочатку, оголошення про конкурсний набір викликало у мене (можливо і не тільки), певний скепсис. Погодьтесь - як правило, характерною особливістю подібних проектів, не зважаючи на задекларовані благородні цілі, є скоріше прагнення і, як наслідок, практика відпрацювати пару-трійку заходів, які лише умовно можна назвати «освітніми», або «просвітницькими». В реальності ж уповноважені виконавці часто просто роблять той мінімум, що потрібен для «галочки» в документації.

Але як найбільшою бідою людини, так і її найбільшим щастям може стати звичайна цікавість. І от, бажання хоч трохи розкрити для себе таємниці країни U взяло вверх, роздуми про доцільність участі ледь не залишили поза дедлайном, проте крок зроблено - есе відправлено. Перед першим заняттям принципово вирішила не поринати в форсоване опанування атомного бекграунду, який міг би дати інтернет-простір. Певні загальні уявлення, напевно, має більшість пересічних громадян, що час від часу цікавляться проблемами, якими живе наша країна та світ. Відповідно, із рівнем підготовки в проблематиці курсу, який не дозволив би мені на кораблі навіть палуби мити J, я йшла на першу лекцію. Tabula rasa - це, можливо, й добре, так щось корисне легше сприймати – адже вільний від затеоретизованих конструкцій розум дозволяє людині не просто слухати, а вслухатися. І, якщо чесно, не менш цікавим за змістовну частину курсу було для мене те, як підійдуть організатори до побудови роботи з тою «різношерстою» аудиторією, що вже нетерпляче товпилася під входом до «Енергоатому».

Мимовільну посмішку викликали випадкові перехожі, які з цікавістю розглядали скупчення молодих енергійних людей. Вони пильно придивлялись до вивіски і доволі часто починали напівшепотом щось говорити. Чомусь в такі моменти здавалось, що нас сприймають за стихійних мітингарів. І ось, організаційні моменти вирішено, всю «нашу енергетичну рать», по-іншому навіть не скажеш, зустрічають відчинені двері НАЕКу. Здавалось б, двері, як двері, трапляються більш вишукані, більш укріплені, але суть не в формі. Суть в тому символічному значенні, яке мав цей день. Зрозуміло, що можна було обрати іншу локацію для проведення заходів, наприклад, на базі якогось із університетів.  Але організатори правильно підійшли до цього питання, тому двері, які відкрились того дня перед слухачами – важливий крок на шляху реалізації стратегії засад транспарентності та відкритості Підприємства в комунікації із суспільством.

Можна багато говорити про змістовну частину курсу, яка, в крайньому разі на погляд профана, була досить ґрунтовною, як для такого часового проміжку. Всі супутні матеріали є на сайті компанії у вільному доступі (http://www.energoatom.kiev.ua/ru/actvts/social/school/), тому говорити про кожну тему окремо немає сенсу, адже кожен бажаючий може ознайомитись із ними самостійно. Та мені здається, що в атомній енергетиці не менше значення, ніж в інших галузях, має людський капітал. Це ті, хто є головою і серцем, хто своїми ідеями та руками кожного дня будує енергетичну систему нашої держави – кому доводилось читати «Левіафана», мене зрозуміє. І навіть декілька місяців потому, в мене залишилось приємне враження про людей, з якими в тій чи іншій мірі нам поталанило проводити зустрічі в рамках Школи. Це і вступна лекція Юрія Олександровича Недашковського, який з легкістю літератора-авантюриста (авантюру тут слід розуміти в першу чергу через призму уміння в кожен сюжет «вдихнути» життя, пригоду) зміг, розповідати про атомну енергетику так, що тут місце знайшлось всьому - і життєвому досвіду, і анекдотам, і художнім фільмам – не слухати його було б злочином; та й наступні спеціалізовані заняття показали, що нам намагались не просто відтворити дані, показати графіки – кожен з доповідачів викладався на повну, і навіть коли було помітно, що в перші хвилини людині складно працювати в подібному форматі, з часом всі так чи інакше набирали обертів та приходили до того, щоб пояснити нам все максимально простою людською мовою.

Особливо мене вразив епізод, коли під час одного із круглих столів кількість доповідачів виявилась більшою, ніж зазвичай, та одному із них не вистачило місця «на першій лінії», адже уже звиклі до певної розсадки студенти не змогли швидко зреагувати і поступитися йому своїм. Та замість того, щоб намагатись очима чи діями наполягти на тому, що його місце на передньому фронті, чоловік із невимушеністю, гідною пошани, запевнив, що тут, позаду, у куточку біля студентів, йому буде зручно. І вже звідти відповідав на питання, що стосувались його сфери компетенції. Хтось скаже-дрібниця, але ж пам’ятаєте, у Гете, «Бог - в дрібницях, диявол - в крайнощах»?.. Саме з таких дрібниць формується уявлення про компанію «із людським обличчям».

Хто коли-небудь бував у Барселоні під час футбольних матчів, міг бачити те, що нагадує черги за дефіцитними товарами часів СРСР. Порівняння, звичайно, умовне, але схоже відчуття було, коли до наступного заняття залишалися лічені хвилини. Окрім причин очевидних-ніхто не хотів проґавити початок лекції, були і дещо інші. Значна частина ентузіастів зрозуміла, що місце серед перших, хто зайде до зали, гарантує комусь можливість зайняти крісло голови «Енергоатому». Уявіть собі лише на мить: молодій людині сидіти на місці директора одного із стратегічних державних підприємств - це наче  малюку потрапити до кабіни екскаватора або величезного крана: є розуміння, що кермо для тебе не доступне, але енергетика, якесь легке відчуття ейфорії присутнє.

Та і в цілому, важливим є, насамперед, те, що організатори та доповідачі всіляко намагались створити якомога комфортніші для учасників умови – максимально чітко і по суті розкривали ті питання, які цікавили слухачів. І навіть коли проблематика, якою цікавились молоді фахівці, стосувалась конфіденційної інформації (державної таємниці, комерційної таємниці, чи інформації з обмеженим доступом), лектори намагались максимально ефективно використати відкриті дані для того, щоб не залишити питання «висіти в повітрі».

Безумовно, приємним бонусом стала екскурсія на РАЕС, адже якщо студенти профільних спеціальностей уже мали досвід відвідання атомних станцій, то людям, які не залучені до енергетичної проблематики в професійному житті, така можливість була свого роду відкриттям, адже одна справа чути про все це, а зовсім інша почувати себе навіть не гвинтиком – молекулою гвинтика в порівнянні із гігантським налагодженим механізмом станції. Саме тут мимохіть переживаєш емоції, які виникли в Аліси під час подорожі до Країни Чудес.

Але знову в усьому бачиш людину – якесь особливе милування викликало те, що на станції технологія невимушено уживається із природою – тут дбають не лише про турбіни, але і про красу квітів, що тут і там утворювали невеличкі витвори ландшафтного мистецтва – незважаючи на велику площу території, куди б ми не пішли, скрізь відчувалась «хазяйська рука». Було зрозуміло, що люди не просто тут працюють, вони цим живуть. Багато юнаків в підлітковому віці пройшли стадію «закоханості» в свою техніку, декого ця тяга в тій чи іншій формі не полишає протягом всього життя. От і зустріч з робітником АЕС, який пояснював нам особливості функціонування дизель-генераторів, нагадала мені, наскільки круто, коли у співрозмовника, що розповідає про свою роботу, горять очі. В такі миті розумієш – людина на вірному місці, а це уже половина успіху.

І про саме місто, про Кузнецовськ. Прибрані узбіччя, акуратно підстрижені газони. Від різнобарв’я кольорів на дитячих майданчиках ледь не біля кожної багатоповерхівки, хочеться знову повернутись до віку, коли можна було б приїздити сюди хоча би заради того, щоб вивчити і оббігати кожну із них. Така турбота про малечу далеко не закінчується на догляді дитмайданчиків, це стало зрозумілим, коли у будинку культури ми зустріли велику кількість дітей шкільного віку у національному вбранні. Напевно, так співпали обставини, що саме на цей день припав давно запланований культмасовий захід. Але головне, що відчувалось – значна кількість людей дійсно задоволені тим ритмом, у якому живуть. Сама атмосфера схиляла до того, щоб помилуватися прибраною центральною площею міста, походити між акуратними клумбами, або хоча би взяти улюблену книжку і насолоджуватись видом чистенького золотистого піску на пляжі біля річки, розмістившись на лавці імпровізованої набережної.

Аж ніяк не вважаю себе ідеалістом, зрозуміло, що в атомній енергетиці загалом, та і в діяльності НАЕКу, можуть бути нюанси. Проте несправедливим було б обійти увагою ті конструктивні речі, які, у разі дотримання обраного курсу, дозволять Компанії вийти на якісно новий рівень не лише виробничої ефективності, але й комунікаційної культури. Напевно, може прозвучати дещо претензійно, але в пам’яті чомусь згадується культовий вислів Армстронга про «маленький крок для людини, великий стрибок для людства».  Для масштабів діяльності «Енергоатому», у віданні якого знаходяться українські АЕС, цей проект міг бути маленьким кроком, але насправді, в умовах вітчизняних реалій – це значний стрибок у вимірі реформування моделей функціонування державних підприємств, та й держінституцій загалом. Тому, за всі зусилля, терпіння та розуміння, які виявили організатори, менеджмент та кожен, хто намагався розкрити нам «магічні сили» атома, хочеться сказати щире дякую. Думаю, ви почуєте багато побажань подальшого росту, успішних проектів, та в мене і без того є впевненість, що з такою працелюбністю та наполегливістю у роботі шлях лише один – тільки вперед, до світлого енергетичного майбутнього України.   

Л.К.




Нефінансовий звіт НАЕК «Енергоатом» за 2016 рік

Повідом про корупцію