Прес-центр

29.03.2018

Чи потрібна Україні ядерна енергетика

І якщо так, то що доведеться зробити задля її збереження

Атомної електроенергії в нашій країні багато, і вона найдешевша. Мабуть, цей факт сподобався укладачам Енергетичної стратегії України на період до 2035 року, і вони вирішили: нехай так буде завжди. Принаймні, в найближчі десятиліття. Однак експлуатаційний ресурс АЕС не вічний, і він вичерпується. А разом з ним відходить у минуле й епоха дешевого «мирного атома». Щоб зберегти АЕС, доведеться розщедритися не лише на газ, але і на більш високотехнологічну ядерну галузь.

19 березня в ході круглого столу «Роль електроенергетики в посиленні енергетичної безпеки України» у Верховній Раді спливла «ядерна» тема. На тлі бурхливої ейфорії з приводу відновлюваної генерації, а також новітніх галузевих технологій, які «стрімко дешевшають», експерти раптом згадали, що в країні ще є генерація традиційна. Йдеться, зокрема, про те, що далі робити з атомною генерацією? Відповіді на це питання поки не знайшов ніхто.

Зате професіонали добре знають, що якщо до 2030 року в Україні не буде побудовано жодного атомного енергоблоку, ядерні потужності в країні почнуть скорочуватися. Мова, в першу чергу, йде виведення з експлуатації найстарішого енергоблоку №1 Рівненської АЕС потужністю 440 МВт, якому в 2010 році ДІЯРУ (Держінспекція ядерного регулювання) видала ліцензію на продовження терміну експлуатації на 20 понадпроектних років.

У 2030 році цей термін спливає – і реактор зупинять. З цього моменту для вітчизняної ядерної енергетики настає переломний момент: або вона продовжить розвиватися і вводитиме в дію нові потужності замість виведених, або просто зникне. У 2031 році відправлять на заслужений відпочинок другий блок РАЕС, такої ж потужності, як і перший. Потім настане черга енергоблоків-«тисячників».

У період з 2030-го по 2040 рік Україні доведеться зупинити 12 з 15 нині діючих реакторів – у всіх з них закінчиться 30-річний проектний і 20-річний понадпроектний термін експлуатації. Це майже 11 ГВт атомних потужностей з нині діючих 13,8 ГВт.

Після 2040-го року в роботі залишаться лише два відносно нових енергоблоки №4 Хмельницької та №4 Рівненської АЕС, а також №6 Запорізької АЕС, який був введений в дію 1996 року.

Чутки про смерть «мирного атома» перебільшені. Можна припустити, що розробники Енергетичної стратегії України на період до 2035 року були консерваторами. А можливо, далося взнаки ядерне лобі, оскільки документ передбачає збереження частки АЕС у загальному виробленні електроенергії до 2035 року на нинішньому рівні – понад 50%. І це за умови очікуваного, після 2020 року, щорічного зростання споживання електрики на 2%. Отже, видавати струму в мережу атомникам доведеться більше: замість нинішніх 85 близько 95-100 млрд кіловат-годин на рік.

Слід зазначити, що плани Києва щодо розвитку «мирного атома», незважаючи на їх різке неприйняття з боку «зеленого лобі», цілком узгоджуються зі світовими тенденціями. Згідно з прогнозами Міжнародного енергетичного агентства, зростання ядерних потужностей у період з 2015-го по 2040 рр. може скласти 25%, при цьому частка АЕС в загальносвітовому балансі вироблення електрики зросте з 11% до 14%.

За даними МАГАТЕ, на сьогодні в 15 країнах світу на різних стадіях будівництва перебувають 56 ядерних реакторів при загальній чисельності світового атомного парку 449 одиниць. І хоча основним трендом на світовій енергетичній карті в найближчі 20 років залишатиметься прискорений розвиток відновлюваної енергетики, чутки про швидку і неминучу смерть АЕС є перебільшеними.

Це означає, що атомний вибір розробників національної енергетичної стратегії цілком може виявитися виправданим. Однак за умови одного «але»: якщо атомники знайдуть гроші на спорудження нових ядерних енергоблоків.

«Енергоатом» береться до програми заміщення потужностей. Безумовно, НАЕК «Енергоатом» в короткостроковій перспективі має резерви для збільшення вироблення струму навіть на базі існуючих потужностей. Зокрема, за словами першого віце-президента – технічного директора НАЕК «Енергоатом» Олександра Шавлакова, цьогоріч очікується введення в експлуатацію лінії електропередач ЛЕП 750 кВ «Запорізька АЕС – Каховська», що дозволить зняти проблему «замкненої потужності» на ЗАЕС. Це плюс 700 МВт в енергосистему.

Крім того, ведуться роботи з поліпшення охолоджувальної здатності ставка-водосховища на Південно-Українській АЕС, яка в літні місяці може працювати лише двома блоками замість трьох. Усе це, безумовно, дозволить НАЕК підвищити КВВП (коефіцієнт використання встановленої потужності). Однак цілком очевидно, що без спорудження нових реакторів українські АЕС виконувати стратегічні плани не зможуть. Зберігати поточний рівень вироблення на діючих реакторах можливо лише до 2030 року.

Однак вже до 2035 року в проектному терміні експлуатації залишаться лише два блоки, а в понадпроектному – чотири. На той час, крім виведення двох блоків по 440 МВт на РАЕС, можуть бути зупинені ще сім «тисячників».

На думку Олександра Шавлакова, проектування нових ядерних блоків потрібно починати не пізніше 2021 року, а їх будівництво – у 2024-25 рр. Це граничні терміни, якщо врахувати, що на передпроектні, проектні, будівельно-монтажні і пуско-налагоджувальні роботи при спорудженні атомного реактора потрібно в середньому 10 років.

Ще жорсткіші терміни називає голова правління ВАТ «КІ «Енергопроект» Юрій Малахов, який вважає, що в сучасних умовах термін будівництва блоку складає загалом 15 років.

Як повідомила на своїй Facebook-сторінці «Атомна енергетика України» з посиланням на миколаївські ЗМІ, про це Малахов заявив минулого тижня в ході робочої наради на Південно-Українській АЕС. На цій нараді, зокрема, розглядалася дорожня карта будівництва заміщувальних потужностей в НАЕК. За словами керівника «Енергопроекту», якщо роботам дати старт у 2018 році, то новий блок на ПУАЕС буде введений в експлуатацію до 2033 року. Однак для початку потрібно визначитися ще й з вибором типу реактора. Їм за визначенням не може бути технологія держкорпорації «Росатом». Як з політичних причин, так і в силу потреби в енергетичній диверсифікації.

Південно-Українська АЕС для спорудження нового реактора №4 була вибрана не випадково. Саме майданчик ПУАЕС, крім ХАЕС, є пріоритетним для старту програми заміщення потужностей «Енергоатому».

Одним словом, якщо Київ має намір продовжити розвиток атомної енергетики, починати потрібно вже сьогодні. Адже завтра буде пізно. І починати необхідно, в тому числі, з розробки національної програми розвитку ядерного енергопромислового комплексу. Галузь, яка виробляє понад половину електроенергії в країні, на таку програму заслуговує.

Як нашому теляті зберегти ядерно-енергетичний статус? Однак, щоб приступити до реального спорудження нових АЕС, ні галузевої програми, ні наявності політичної волі на державному рівні виявиться недостатньо. Як уже згадувалося, основною проблемою є пошук інвестицій. Де взяти гроші на будівництво? Які інвестиційні фонди можна залучити і під які тарифні можливості споживача?

На сьогодні організація фінансування будівництва нових АЕС в Україні видається завданням важко здійсненним. Особливо, якщо врахувати, що орієнтовна вартість спорудження того ж нового блоку AP 1000 компаній Westinghouse може скласти близько $5 млрд.

Станом на 2018 рік навряд чи в світі знайдеться розсудливий інвестор, який погодиться вкладати мільярдні кошти в ядерну енергетику в Україні. На сьогодні труднощі з організацією фінансування ядерних об'єктів відчувають навіть такі країни, як США, Англія або Фінляндія.

Безумовно, з точки зору високої капіталомісткості, а також тривалості інвестиційного циклу, атомна енергетика в постфукусімський період є для бізнесу одним з найменш привабливих видів генерації. Позначається і активна протидія ядерним проектам з боку громадської думки, на яку у країнах ліберальної демократії зважають.

Однак не можна забувати і про безумовні переваги «мирного атома». АЕС є джерелом концентрованої енергії великої потужності, працюють у стабільному базовому режимі, не забруднюють атмосферу шкідливими викидами, а також мають у своєму розпорядженні найбільш високий КВВП, який доходить до 100%. Плюс паливна складова на атомних станціях в рази нижча, ніж на теплових. А ще наукомісткі ядерні технології можуть використовуватися, крім генерації, в медицині, промисловості, сільському господарстві та інших сферах життєдіяльності.

І якщо знайти кошти для спорудження такого капіталомісткого та довгоокупного об'єкта, як ядерний енергоблок, у господарстві він вже точно не завадить.

Однозначних універсальних рішень, як залучити інвестиції в АЕС, на світовому ринку не існує. Найбільш ймовірно, що Києву разом з майбутніми партнерами доведеться знаходити свої комбіновані варіанти залучення необхідних коштів.

Хто і скільки заплатить? Не можна забувати в зв'язку з цим і про те, що тариф на атомну електроенергію в Україні є одним з найнижчих у світі і становить на сьогодні 54,5 копійки за 1 кіловат-годину при ціні теплової генерації в березні 1,96 грн/кВт-год. Неважко підрахувати, що зростання ціни атомного кіловата в умовах конкурентного ринку навіть на одну третину – до 3 американських центів, – вже здатне забезпечити будівництво двох нових ядерних блоків протягом 10 років. А ще, можливо, дійсно вдасться налагодити спорудження ХАЕС-3 під експортний контракт. Віриться насилу, але теоретично можливо.

Безумовно, знайдеться чимало експертів, які назвуть атомні плани Енергетичної стратегії завищеними і малореалістичними. Хоча б з точки зору обмеженої купівельної спроможності вітчизняних споживачів. Знайдуться і такі фахівці, які скажуть, що ядерна генерація в Україні більше взагалі не розвиватиметься.

Однак якщо врахувати факт цінового перекосу в країні між ТЕС і АЕС у чотири рази, а також перспективу вирівнювання цінового диспаритету між електростанціями в майбутньому енергоринку, можна припустити і третій сценарій: статус розвиненої ядерно-енергетичної держави Києву вдасться зберегти.

Олег Кільницький, mind.ua




Нефінансовий звіт НАЕК «Енергоатом» за 2016 рік

Повідом про корупцію