Прес-центр

Рухаючись вздовж війни

Розмір шрифту

Скинути
30.11.2018

Зима на передовій завжди починається раніше ніж в тилу, адже нульова температура вночі не рідкість вже з жовтня, і коли ти більшу частину доби на відкритому повітрі, то вкрай важливо провести хоч кілька годин відпочинку у відносному комфорті. Саме тому однією зі складових волонтерського вантажу були різноманітні будівельні матеріали, які допоможуть обладнати бліндажі та утеплити з середини будівлі, які відведені під тимчасові казарми.

Отримали військові й чергову партію теплих валянок, нові маскувальні сітки, активні беруші для захисту слуху при стрільбі з важкої зброї, хімічні грілки, традиційні смаколики і багато інших корисних та поживних речей.

Дуже дякували наші десантники всім небайдужим, хто долучився до збору коштів на нову дистанційно керовану камеру спостереження, яка вкрай необхідна на окремих ділянках фронту. Потрібні на фронті і такі речі, як принтер та картриджі для нього, адже будь яка військова частина – це величезний механізм з продукування усіляких формулярів та звітів. Тому відповідний вантаж дістався до вдячного отримувача. 

Велика подяка від наших захисників усім, хто допомагав збирати вантаж до цієї поїздки: керівництву та співробітникам Енергоатома за постійну підтримку; дітям Київської школи № 94 «Еллада» за привітання для бійців в малюнках і листах; волонтерським групам Волонтери Виноградаря та Маскувальна сітка на Гонгадзе (Виноградар) за смаколики, валянки та теплі речі. Окрема подяка волонтерській групі «Лента за Лентою» за маскувальні сітки та обереги, а волонтерській групі «Фруктові витребеньки» за набори для розвідників.

У цій поїздці волонтерський бус за один день пройшов 650 кілометрів вздовж лінії фронту, на мапі нашої групи з’явились кілька нових точок. А в незмінного лідера волонтерської групи Енергоатома - Олександра Махно, практично не лишилось населених пунктів вздовж лінії розмежування, де б він не побував хоча б один раз, бо за п’ять років волонтерської роботи на його рахунку вже близько 70 виїздів на передову.

Рухаючись вздовж лінії розмежування, бачиш майже звичайне життя міст Донбасу, та навіть у Гранітному, яке розташоване вже впритул до фронту, весела малеча пересувається вулицями без супроводу дорослих. Звісно є місця у так званій сірій зоні, життя в яких нормальним назвати неможливо, дороги там розбиті вщент, води і газу немає, електрика та зв’язок постійно зникають. Але, як не дивно,  там люди не лише продовжують жити, але й народжувати дітей – бува навіть, що пологи приймають вдома, адже дістатись пологового будинку не завжди є можливість. Відвезти дитину в лікарню, відновити електропостачання, знайти техніку, щоб відремонтувати дорогу до забутого села – все це буденні клопоти наших військових поблизу від передової. І це не критика місцевої влади, адже вона часто просто не в змозі виконувати свої функції, через те що будь-який транспорт в сірій зоні є потенційною ціллю для бойовиків. Ось і допомагають військові усім, до кого можуть дотягнутись, усім хто вже п’ятий рік живе у стані війни.

Так, за останні дні ми усі дізнались, що воєнний стан може торкнутись кожного з нас. Оголошений в 10 областях України після подій у Керченській протоці, він став шоком для переважної більшості наших співгромадян. І треба чесно визнати - панічні настрої є прямим наслідком того, що українці дозволили собі «забути» про війну, яка триває на Донбасі вже п’ятий рік. Сховалися під ковдрою повсякденної метушні, як дитина від нічного кошмару, аж тут зненацька військовий стан, несподіваний, як сніг узимку. Підступний та нічим не спровокований напад російських ВМС на українські військові кораблі у Керченській протоці спричинив в українському політикумі справжнє виверження «експертних» думок та конспірологічних припущень.

І в цьому сенсі надзвичайно корисним досвідом є можливість спілкування з бійцями в зоні ООС. Постійна небезпека, яка супроводжує кожну хвилину їхнього життя, формує у військових здатність розбирати на прості складові ті явища та події, які для тилової громадськості виглядають «неоднозначними». Використовуючи цей досвід, можна відразу зауважити, що саме припущення, ніби Україна у Керченській протоці «спровокувала» Росію на агресивні дії є нікчемною дурницею. Як взагалі можна спровокувати того, хто на тебе вже напав, захопивши частину території, і тим лише й займається 5 років, що вбиває на лінії фронту та провокує нестабільність всередині України.

«Країні потрібен мир за будь яку ціну», «не треба було провокувати», «воєнний стан через вибори» - все це немає жодного відношення до адекватної реакції суспільства та політиків на безпосередню загрозу існуванню країни. Нездатність об’єднатись у важкі часи вже неодноразово коштувала Україні незалежності, а українцям мільйонів життів. Якщо про це пам’ятати кожної миті, то й на оголошення воєнного стану реагувати стане значно легше.  

P.S. Вечірній туман напередодні в’їзду волонтерської групи Енергоатома до зони ООС вкрив траву і дерева росою, а нічний мороз перетворив її на кришталеві прикраси – гілки дерев іскрилися на сонці витонченими скляними візерунками. Навіть понівечені вибухами опори лінії електропередач не могли зіпсувати яскраву картинку. Але морозні краєвиди швидко набридають, якщо вони не за вікном теплого салону автобуса, а безпосередньо навколо вас. Тому продовжуймо зігрівати захисників України нашою допомогою – як і раніше це кращий спосіб зняти психологічну напругу важких робочих буднів і не менш важких вихідних у мирному Києві.

Готуємось до наступного виїзду!

Слава Україні!